Ніколи не подолає шляху той, хто не знає, куди йому йти.
Та коли людина йде шляхом свого призначення і не ухиляється
від заданого напрямку, то і вчителі підтримають, і інші люди допоможуть. І протягом всього життя у відповідний час і у відповідному місці зустрінеться необхідна книжка і невипадкова людина…
А коли людина ухиляється, то її карають… та знов і знов повертають на шлях призначення.
Істина завжди десь збоку.
Вона мовби поруч і в той же час за туманом, і коли в той туман ступаєш, занурюєшся, ризикуєш заблукати, а то й зовсім не вийти. Хоча є й такі, що й знаходять свою стежку.
Спробуймо і ми ступити у цей «ранковий туман».
Навіть якщо не знаємо, куди йти – йдімо.
Не біймося заблукати. А раптом ми знайдемо істину?
по матеріалам мого родича Василя Даниша.
Все буде СІВЕРКА!
