Сумно, але факт: в нашій громаді значно виріс рівень ксенофобії. Неприйняття “чужого” руйнує перспективу наших на повноцінне життя у громаді. Ксенофобія, по суті, — різновид тяжкої громадянської обмеженості. Соціологічні виміри цього явища свідчать про те, що більшість місцевих людей усе-таки вважає всіх нових членів громади “чужинцями”, котрі тільки шкодять інтересам розвитку громади.
Ксенофо́бія (від грец. ξένος (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та φόβος (фобос), що означає «страх») — поняття, що означає нав’язливий страх стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного[1] або страх перед чужоземцями та ненависть до них.
Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуали[6]. Об’єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.
Расизм загалом розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає наявність віри в те, що об’єкт ворожості є чужим.
З погляду біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.
Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства в цілому, але це твердження багато хто ставить під сумнів.
Я особисто багато разів чув та читав в свою адресу від місцевих жителів про те, що я тут “чужий” і краще б я повертався назад туди, де народився. Таку ж реакцію на соціальних “чужинців” можно прочитати та почути від жителів інших навколишніх сіл: “скоробагатьки” та “нувориши” не дають жити, не дозволяють палити сміття чи викидати його в ліс тощо. Як ви читали вище, таким чином корінне населення захищає свій соціально-культурний спосіб життя. Тобто така поведінка закладена в інстинкти людини. І саме завдяки цій властивості багатьом племенам вдавалося виживати багато тисячоліть назад.
Для того, аби розкрити цю тему більш ширше, розкажу ще про один захисний механізм людини, завдяки якому, в першу чергу, і вижило людство в надскладних умовах. Цей механізм називається примативність.
Примативність являє собою показник того, наскільки сильно в поведінці людини виражені вроджені інстинкти (стадний, інстинкт продовження роду, виживання тощо). Висока примативність вказує на людину, яка спирається на інстинкти, а низька примативність на людину, мислення якої побудовано на розумі і логіці.
Чим вища примативність, тим вищий рівень ксенофобії, бо ксенофобія – це захисний інстинктивний механізм корінного населення. До речі, саме через постійну конкуренцію чоловіків із різним рівнем примативності і відбуваються війни та конфлікти. На разі виграють племена та народи, котрі очолюються людьми із низькою примативністю.
Також на рівень ксенофобії впливає освіта респондентів, причому фактично лінійно — чим вищий її рівень, тим нижчий рівень ксенофобії. Не можна сказати, що освічені люди демонструють зовсім низький рівень ксенофобії, але, у кожному разі, він нижчий, ніж у людей неосвічених.
Ксенофобія, безумовно, явище негативне. Останнім часом дехто вважає, що це працює на згуртування громади: є корінна група населення, і в неї мають бути якісь переваги, а тому ксенофобія щодо інших — це добре. Дивно, як кепсько люди засвоюють уроки історії, пропонуючи прості, але тупикові рішення.
Почитайте історію створення великих громад: саме “чужинці” або переселенці створювали великі міста у всьому світі! Саме вони рухали зміни, тому що їм не було що втрачати, бо розпочинали життя на новому місці із чистого листа! І вони не були обмежені у своєму баченні розвитку громадського простору на відміну від місцевого населення, котре жило по принципу “мене все влаштовує” та “моя хата скраю”.
Що стоїть біля джерел ксенофобії? Це дискусійне питання. Різні вчені висували різні теорії, але навряд чи можна сказати, що з цього приводу є чіткі уявлення. Одна з них, що базується на певному емпіричному підтвердженні, — теорія “козла офірного”. Згідно з цією теорією, одним із чинників посилення ксенофобії є погіршення становища маси людей: чим воно гірше, тим швидше люди намагаються знайти “винуватця”. Зазвичай знайти ворога їм допомагає влада, оскільки це “громовідвід”, що відвертає увагу від дій самої влади.
Саме це чітко зараз прослідковується у діях багатьох очільників місцевого самоврядування нашого району: винувата попередня влада, не давати “чужинцям” розвивати село, надавати преференції для місцевого населення, перешкоджати об’єднанню в ОТГ тощо.
Так що нам є що долати у своїй свідомості. А це потребує проведення великого об’єму роботи. І це має бути робота без помилок.
